Дерев’яшки

Мистецтво – це вічна містерія, тут не діють формули чи теореми, як у математиці. Важливо розуміти, що ця містерія або є, або її немає.

Уперше я спробував працювати з деревом ще в армії. Один із солдат різав по дереву і показав, як це робиться. Я відразу зрозумів, що це моє. Не все виходило відразу, але вправність – то лише справа часу. Вона набувається з роками, так само як і найважливіший навик — коли ти працюєш уже не руками, а головою. Пам’ятаю, як згодом, уже в інституті, викидав невдалі, на мій погляд, роботи з балкону 9 поверху гуртожитку. Однокурсники підбирали. Зберегли дотепер.

В буремні 90-ті моє захоплення різьбленням стало навіть засобом до існування. Клієнтами були переважно іноземці, бо для німця чи американця ціна, яку я виставляв на свої тогочасні роботи – невеликі різьблені сюжети на релігійну тему, ікони та розп’яття, –  то взагалі були не гроші. А я на той час за 15 – 20 доларів жив місяць . Найбільше різав в період із2002-й по 2008-й. То був суцільний «неформат». Зухвалість, химерність, суцільна алегорія, подвійний або навіть потрійний смисл. Самоіронія і громадянська позиція.  Тепер часу катастрофічно не вистачає, а скульптура вимагає, перш за все, багато вільних годин без перерв. Ріжу рідко, лише коли геть «накриє».