Олександр Виговський. Вірш “Небесна сотня”

Небесна Сотня

 

Ніхто не хотів помирати!

Це страшно… як народитись,

Як не боятись, не вміти,

Не знати, не бути, не жити.

 

Ніхто не бажав помирати,

Бо смерть, – щось на кшталт поразки.

Хотілося дочекатись,

Уміти, могти, відчувати!

 

Хотілося, щоби точно;

Щоб гідність по самі вінця,

Щоб «Беркут» побіг до сонця,

А хама щоб, – не заочно…

 

Вони не спішили пролити,

Жертовну кров для причастя.

Все інше, – беріть, будь ласка,

Вважатимемо за щастя!

 

Не квапилися за обрій!

Вальгала – оселя навічно!

Так, всі там будемо, згодом,

Природно та канонічно.

 

Їм теж  хотілось пізніше!

Не на бруківці, у ліжку;.

Щоб діти, онуки поряд,

Щоб поправляли манишку.

 

Щоб частували з виделки,

Читали по черзі книжки,

А потім, на кухні, хором

Плакали в кулаки.

 

Звісно, могли відступити

З Майдану до теплого дому:

«Забити», сховатись, забути;

Загоїти сіру втому!

 

Могли б, але ж ні; не сховались!

Зійшли на хрести без вини,

Полинули в мокре небо

За десять днів до весни.

 

Тепер вони – завжди СОТНЯ!

Соборна, народна, проста,

Оспівана, легендарна,

Незмінна, сакральна, свята!

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *