Олександр Виговський – Моя дорога…

МОЯ  ДОРОГА

 

Переді мною бита путь

П’яниць, пророків і скопців,

Уся щербата від рубців;

Не зупинитись, не звернуть.

 

З десяток стартів, сто кінців

Позаду. В розпачі волаю,

На власну долю нарікаю,

Яскраво сіру від синців.

 

І знов дорогою без краю

Іду. Інакше не умію.

Чи голодую, чи хворію

Іду. Навіщо? Сам не знаю.

 

Мабуть, не тою мірой мірю.

Іду, в багнюці та лайні

І недолугому мені

Не зрозуміти, але вірю…

 

Одного разу, навесні,

Коли безсилим біля хати,

Чужої, звісно, помирати

Почну тихенько уві сні,

 

Раптово з’являться палати.

Де мудрість дасть мені вина.

Промовить – відпочинь, – вона,

І буде одяг мій латати,

 

Гнилий, наче б/в труна;

Мовляв, ще стане у нагоді,

І зрозумію вже відтоді:

Не я, дорога – головна!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *