Олександр Виговський – Доля

з віком хоч-не-хоч починаєш замислюватися про сенс, про долю, про “правильно-не правильно” віршик називається “Доля”. Він наче іронічний, але не без “подвійного дна” .
ДОЛЯ.

По життю одинак,
Тому й легко мені.
Убезпечений завжди
Від зрад та брехні.

До колиски вночі
Не підходив ніколи,
Нервів дарма не хитав,
Не водив дітлахів до школи,

Власне здоро’є не клав
На вівтар бажань дружини,
Тещі не проклинав,
Завжди чомусь вражини.

Друзі? Колись були.
Дуже давно, ще в школі,
Але навіщо мені
Бути в їх вузькому колі?

Бо коло – то замкнений простір,
А я волів за межу.
Тепер ось вільний як бджілка,
Хіба лише не “жу-жу”.

Я вільний від радості, страху,
Добрих чи злих ідей.
Ніколи не дам я маху
Надіючись на людей.

Ніколи мені кохана
У тім’я не встромить рога;
Ніколи на горло не ступить
Зрадливого друга нога.

Я поборов можливість,
Наслідки переміг,
Коли абсолютно свідомо
Подій не прожити зміг.

Нині лежу на одрі
Вдивляючись у небуття,
А розум, як Мефістофель,
Гортає сторінки життя.

Вони потемніли з часом.
Проте, різниці не має,
Коли стародавня тьмяність
На чистий аркуш лягає.

Виходить як в анекдоті:
„Де юре” прожив сто літ,
„Де факто”— не більше десятка.
Все інше – „пшик”… і привіт!

Nurse Making Notes about Sick Patient

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *