Всі записи автора Alex

Олександр Виговський – Нація

Слово “нація” довгі роки було під забороною. В Україні найбільше, наче українська нація щось більш негативне, ніж, наприклад, “кавказька”))). Ніколи не розумів… і не сприймав… Українська нація була, є і буде. Кому не подобається, – ПТН ПНХ)))

Нація

Така ми нація, жива!
Найкраще вмієм виживати;
Ще, танцювати гопака,
Горілку пити і співати?

Спроможні довго обирати
Між бойовими й холостими,
Убогому на пляшку дати,
А вмерти хутко, молодими.

Уміємо ворогувати
З найліпшим другом… до могили;
За тридцять срібних продавати
Братів, з якими хліб ділили.

Ми довіряєм віртуально,
Рахуєм грошики чужі,
Любити ближніх – не реально,
В кишенях носимо ножі.

На владу завжди наплювати.
Анархія – наша „нірвана”.
Нам би на себе гарувати,
Але ж не звикли ми без пана.

Мабуть, раніш так не було,
І завжди так не має бути.
Життя нас сильно повело
І мусить вивести у люди.

Бог від початку світу мав
Таку цікавинку у звичках:
Кого любив, того тримав
В жорстких, колючих рукавичка

Настане час; злодійка-доля
Дозволить нам вдихнути волі,
Засяє втомлений народ
Як блискавка у чистім полі.

Тоді, нарешті, без образи
Під булаву зберуться діти,
За рідну Неньку не для фрази
Гуртом від серця порадіти…

У майбутті, де повні ріки
Течуть медами, не водою,
Ми позабудемо про ліки,
Бо не шукатимемо болю.

Там не потрібно буде зброї,
Бо зраду діжками не п’ють,
І не вмиратимуть герої…
Свідомі люди не дадуть.

Олександр Виговський – П’яниці…

Їх намагаються ігнорувати, або не помічати. А вони – великий пласт альтернативної культури і моралі. були, є й нікуди не дінуться, навіть заради спокою добропорядного суспільства…

П’яниці

П’яниці не люблять світла,
Знати його не бажають.
Вдень у дзеркалі видно
Тих, кого зневажають.

На самотності завжди одружені,
Навіть паспорта часто не мають.
Вони – ізгої напружені,
Як Атланти, що пекло тримають.

Не дивлячись прямо у вічі,
Сором за хамством ховаючи,
Гривню докласти просять,
На друзки себе ламаючи.

Ідучи до мети невисокої,
Вони вільні від культу власності, –
Справжнісінькі комуністи,
Діогени сучасності.

На поминках за братом по духу,
У куточку тихенько сумують;
І тільки вклавши «літруху»,
Себе уже не гальмують.

В танок відчайдушний пускаються
Зі смертю, що їм – як сестра.
Бо краще за всіх розуміють:
Усе навколо – мара.

Не сваріться на них, православні,
Навіть якщо помиляються;
Вони ж як біблійні Лазарі
Заради Бога валяються.

Олександр Виговський – Коли схилятимеш коліна…

Пригадав, як років двадцять тому спілкувався з одним академіком, що повернувся з Індії. Він казав, буцімто, індуїсти заздрять християнам і в наступному втіленні мріють переродитися українцями, чехами чи поляками. Не через фінансовий, чи якийсь інший шкурний чинник, а через небажання тисячами років «крутитися» в кармічних циклах, мовляв, краще раз… і «транзитом» у рай, чи пекло))) Ці математичнірозрахунки прагматичних індусів не давали спокою, тож… ось))))

КОЛИ СХИЛЯТИМЕШ КОЛІНА…

Коли схилятимеш коліна
В мечеті, церкві чи костьолі,
Подякуй Богу й власній долі,
Бо ти є саме та людина,
Що там потрібна Вищій волі.

Коли заявиш гучномовно
«Аллах акбар», чи „Отче наш…”,
Душа долатиме віраж
І ти відчуєш, безумовно,
Ось він –одвічний арбітраж.

А ти – обранець, витвір Неба!
Наважся віджбурнути ланцюги;
Якщо „Аллах акбар”, – так треба,
Як „Отче наш”, – то навпаки.

І байдуже, як звеш ти Бога:
Аллахом, Єгова, Христом,
Куди указуєш перстом,
Коли потрібна допомога.
Молись, почують всі – гуртом.

Олександр Виговський – Поети копать у небо…

якось запитали, – що є поезія, для чого ? відповів чесно, – та фіг його зна. максимум, на що стачило фантазії, написати з цього приводу кілька рядків ))):

Поети копають у небо.
Важко їх розуміти.
Вони хочуть їсти воду,
А сало бажають пити.

Замість „окей” у них „добре”,
Замість „ привіт” – „салам”,
І грунт з під лопати сиплють
На голови ангелам.