Архів категорії: Виговський “без купюр”

Книги автора

Героям Слава!

Героям Слава!

 

Ніч, місяць, Краматорськ, зупинка,

Військовий в строях, що чекав

Армійський транспорт до Ізюму,

Покурюючи «у рукав».

Ще вчора тут гули мотори,

Витала смерть, плескалась лють.

Сьогодні тихо, але тиші

Військові віроньки не ймуть.

Здавалося, усе позаду:

Лампадки, шини, страх, свічки,

Набіги на Верховну Раду,

Загиблі, траурні вінки.

«Хамло» побігло до Ростову;

Забилося, наче тарган,

Умить забуло пихату мову;

Нехай! «Хамла» в довічний «бан».

Тоді здавалось – перемога!

Позаду «Беркут», «тітушня».

Попереду – пряма дорогу

Куди належить, не навмання.

«Здавалося», – подумав хлопець,

Вдивляючись у сіру даль.

Нема машини, а попутка

Не підбере його, на жаль.

Місцеві, як пурпурні ковдри,

Набиті ватою до вух.

Застрягли між соцреалізмом

І хмарами зелених мух.

«На кой» їм ненька Україна?

Подай вугілля та вино,

Дотації, «Донбас-Арену»,

Футбол, кіно і доміно.

«Для чого ми? Бо ж ризикуєм

Під кулями на повний зріст.

Кого, від кого тут рятуєм?» –

Бурчав юнак собі під ніс.

Звісно, боявся

В темну пору

На самоті серед «вовків».

Якщо гуртом, то візьмуть гору,

Зашлють, напевно,

До прабатьків.

Аж раптом, поряд,

Цокіт кроків;

Ніби один іде; та ні – одна;

Дівча напружене

Крадеться нишком.

Нерви натягнуті, наче струна.

Хутко наблизилось, тицьнуло потай

Конвертик згорнутий

Із рук до рук

І миттю «здиміло»

За темним рогом,

Як зачарований, казковий крук.

Коли ж невдовзі

З’явився транспорт,

«Укроп» вмостився і позіхнув,

Згадав про дівчину, дістав цидулку,

Примружив очі та розгорнув.

  • Ну що там «орки»? – спитав колегу

Прямий як двері мотострілець,

  • Хто передав? Якась «німфетка»?

Ну ти «красава», ай молодець!

Натомість хлопець

Безмовно тупився

На коротесенький, нехитрий лист.

Тримав тривалу сценічну паузу.

Мама казали, що має хист.

  • Та що з тобою? – волали друзі,
  • Давай, показуй вже, один за всіх…

Він показав, усі замовкли;

Куди й подівся

Веселий сміх?

На білім аркуші

Простенькі фрази;

Стрімкі та сильні

Неначе лава:

«Ми дочекалися. За вас молилися!

Не залишайте нас! Героям Слава!»

Олександр Виговський. Вірш “Небесна сотня”

Небесна Сотня

 

Ніхто не хотів помирати!

Це страшно… як народитись,

Як не боятись, не вміти,

Не знати, не бути, не жити.

 

Ніхто не бажав помирати,

Бо смерть, – щось на кшталт поразки.

Хотілося дочекатись,

Уміти, могти, відчувати!

 

Хотілося, щоби точно;

Щоб гідність по самі вінця,

Щоб «Беркут» побіг до сонця,

А хама щоб, – не заочно…

 

Вони не спішили пролити,

Жертовну кров для причастя.

Все інше, – беріть, будь ласка,

Вважатимемо за щастя!

 

Не квапилися за обрій!

Вальгала – оселя навічно!

Так, всі там будемо, згодом,

Природно та канонічно.

 

Їм теж  хотілось пізніше!

Не на бруківці, у ліжку;.

Щоб діти, онуки поряд,

Щоб поправляли манишку.

 

Щоб частували з виделки,

Читали по черзі книжки,

А потім, на кухні, хором

Плакали в кулаки.

 

Звісно, могли відступити

З Майдану до теплого дому:

«Забити», сховатись, забути;

Загоїти сіру втому!

 

Могли б, але ж ні; не сховались!

Зійшли на хрести без вини,

Полинули в мокре небо

За десять днів до весни.

 

Тепер вони – завжди СОТНЯ!

Соборна, народна, проста,

Оспівана, легендарна,

Незмінна, сакральна, свята!

 

 

 

 

 

Ось такий віршик з бодуна “намалювався”))

 

20882284_1409612802465919_4049630798062503123_nТатуйоване серце

Весь татуйований мажор
Волав на офіціанта гучно,
Мовляв, працює як стажер.
Знущався вправно, точно, влучно!
Читати далі Ось такий віршик з бодуна “намалювався”))