Архів категорії: Інтернетресурси про Виговського

http://biblioteka.com.ua/biblioteku/lit_guttya/krayanu/1871-pismenniki-krayani.html

Презентація книги О.Виговського «Єврокаратель»  1 вересня  у центральній залі зібрала нас гарна подія у літературному житті Білої Церкви, адже новий художній твір на суд читачів представляє відомий не лише на Київщині, а й за межами України – Олександр Виговський. Це вже дев’ята книга автора. Але, перш ніж говорити про останнє дітище талановитого журналіста і літератора, хочу трішечки зупинитися на особистості творця, але для того, щоб було зрозуміліше, то хочу сказати, що книга вийшла напередодні Дня незалежності України і Олександр Виговський не зрадив собі, адже літературна оповідь у ній відбувається на тлі широкого панорамного сучасного буття України і українського світу, який небайдужий кожному свідомому громадянину, насамперед нашої держави. Якщо вважати, що у творах розкривається душа письменника, то стає зрозумілим, що автор – людина, яка хворіє Україною, справедливістю, ідеєю національного єднання, адже в усіх його творах наскрізною є ідея воскресіння українського вольнолюбивого духу. Автор, як ніхто інший, серед пишучої братії Київщини, розуміє, що сучасне українське суспільство нагадує театр абсурду. Доля творчої людини завжди нелегка, тому що така людина йде на крок вперед за інших, її не завжди розуміють і підтримують, бо ще не доросли духом. А кожна книга, як та дитина: мало народити, потрібно виростити, дати толк, щоб знайшла поціновувачів, щоб розбудила розум, серце і душу та знайшла порозуміння у суспільстві і, звичайно, мужність не побоятися розвередити тему, яка зовсім не припаде до душі українофобам, вищим чинам, які саботують інтереси держави і народу, жадібним високоставленцям, для кого проект «Донбас» став «дійною коровою», кого зовсім не хвилює внутрішня політична ситуація в країні, хоча вони не можуть не відчувати як падає довіра простих людей до влади. Ні для кого не є секретом, що погони не дають совісті військовим чинам, а зрада окремих військовиків – наяву. У ці дні вшановують пам’ять загиблих в Іловайському котлі, а за провал цієї операції ніхто так і не поніс відповідальності, як і за подвійну гру політиків, нелегальні оборудки зі зброєю, торги за посади, хабарі за призначення. У людей, розпаскуджених владою, ініціатива народу викликає лише роздратування, а зроблені ними заяви навіть і не збираються самі ж виконувати. Сьогодні війна на Сході України стала складовою економіки, адже і тендерні процеси і контрабанда, і заручники, і корупційні схеми. Люди, бійці стали товаром, а війна – джерелом отримання прибутків. Тому, книга О.Виговського «Єврокаратель» сприймається як політичний трилер, а її герої – це солдати удачі, це – воїни гієни вогненної. І читач зрозуміє, а хто має мудрість, ще й задумається, проаналізує і зрозуміє, що доки це буде вигідно владноможцям, доти буде й АТО. Книга, яку щойно побачив світ – книга-реальність, без прикрас і без видумок. Звичайно, художній сюжет автора не відкидаємо, але ж реально, що перед нами роман-факт, який глибоко розкриває поранені душі наших сучасників і показує, який нелегкий шлях потрібно здолати насамперед кожному з нас, щоб пройти через терни до зірок. Життя героїв книги – непередбачуване, інколи його повороти кардинально змінюють обставини, свідомість, розуміння і бажання мужніх чоловіків, яких не вразила ані бацила зради генералітету, ані зневіра у перемогу. Зворушливо подає автор образи сміливців і відчайдухів, бо тільки пропущені через своє серце події, можуть зачепити іншу душу. Автор-трудоголік через внутрішні пошуки, хвилювання і осмислення реальності через своїх героїв хоче достукатися до читача, хто візьме до рук цю книгу-реаліті сьогодення, щоб вихор почуттів викликав цей літературний твір у молоді і дорослих, досвідчених, «битих життям» і «жовторотих», адже діяння людини якнайкраще її характеризують. Ми, читачі, повинні зрозуміти, що все, що написав і пише Олександр – заради нас із вами, заради утвердження правди і добра, як би пафосно це не звучало, але це істинно так. Автор у своїх творах виступає насамперед учасником подій, а не простим спостерігачем, у вуста героїв вкладає свої думки і прагнення. Тематика творів письменника, як і його публікації, як журналіста свідчать, що перед нами людина, яка постійно живе з болем у серці, що спричиняє йому неправда, зрада, підступність. За зовнішньою, здавалась би, замкнутістю і небажанням публічності, ховається дуже тонка і ранима душа художника, що прагне тільки одного – людяності і добра на землі. У кожному літературному образі твору сконцентрована ідея розбудови незалежної, вільної держави, гідної українців – волелюбної, красивої, талановитої нації, адже у романі присутні представники різних соціальних верств і всі вони за цю ідею, як один стоять у боротьбі із зажерливими олігархами та політиками. Волонтери, побратими по духу – євромайданівці, полонені військові, солдати, їхнє життя і непрості думи, їхні мрії близькі автору, а теми, які він підіймає у творах – актуальні, злободенні, животрепетні для кожної мислячої людини. Як бачимо, літературна творчість О.Виговського стала його полем бою за державність України і волю її люду. Тетяна Біла.
Презентація книги О.Виговського «Єврокаратель»
1 вересня у центральній залі зібрала нас гарна подія у літературному житті Білої Церкви, адже новий художній твір на суд читачів представляє відомий не лише на Київщині, а й за межами України – Олександр Виговський. Це вже дев’ята книга автора. Але, перш ніж говорити про останнє дітище талановитого журналіста і літератора, хочу трішечки зупинитися на особистості творця, але для того, щоб було зрозуміліше, то хочу сказати, що книга вийшла напередодні Дня незалежності України і Олександр Виговський не зрадив собі, адже літературна оповідь у ній відбувається на тлі широкого панорамного сучасного буття України і українського світу, який небайдужий кожному свідомому громадянину, насамперед нашої держави. Якщо вважати, що у творах розкривається душа письменника, то стає зрозумілим, що автор – людина, яка хворіє Україною, справедливістю, ідеєю національного єднання, адже в усіх його творах наскрізною є ідея воскресіння українського вольнолюбивого духу. Автор, як ніхто інший, серед пишучої братії Київщини, розуміє, що сучасне українське суспільство нагадує театр абсурду. Доля творчої людини завжди нелегка, тому що така людина йде на крок вперед за інших, її не завжди розуміють і підтримують, бо ще не доросли духом. А кожна книга, як та дитина: мало народити, потрібно виростити, дати толк, щоб знайшла поціновувачів, щоб розбудила розум, серце і душу та знайшла порозуміння у суспільстві і, звичайно, мужність не побоятися розвередити тему, яка зовсім не припаде до душі українофобам, вищим чинам, які саботують інтереси держави і народу, жадібним високоставленцям, для кого проект «Донбас» став «дійною коровою», кого зовсім не хвилює внутрішня політична ситуація в країні, хоча вони не можуть не відчувати як падає довіра простих людей до влади.
Ні для кого не є секретом, що погони не дають совісті військовим чинам, а зрада окремих військовиків – наяву. У ці дні вшановують пам’ять загиблих в Іловайському котлі, а за провал цієї операції ніхто так і не поніс відповідальності, як і за подвійну гру політиків, нелегальні оборудки зі зброєю, торги за посади, хабарі за призначення. У людей, розпаскуджених владою, ініціатива народу викликає лише роздратування, а зроблені ними заяви навіть і не збираються самі ж виконувати.
Сьогодні війна на Сході України стала складовою економіки, адже і тендерні процеси і контрабанда, і заручники, і корупційні схеми. Люди, бійці стали товаром, а війна – джерелом отримання прибутків. Тому, книга О.Виговського «Єврокаратель» сприймається як політичний трилер, а її герої – це солдати удачі, це – воїни гієни вогненної. І читач зрозуміє, а хто має мудрість, ще й задумається, проаналізує і зрозуміє, що доки це буде вигідно владноможцям, доти буде й АТО.
Книга, яку щойно побачив світ – книга-реальність, без прикрас і без видумок. Звичайно, художній сюжет автора не відкидаємо, але ж реально, що перед нами роман-факт, який глибоко розкриває поранені душі наших сучасників і показує, який нелегкий шлях потрібно здолати насамперед кожному з нас, щоб пройти через терни до зірок.
Життя героїв книги – непередбачуване, інколи його повороти кардинально змінюють обставини, свідомість, розуміння і бажання мужніх чоловіків, яких не вразила ані бацила зради генералітету, ані зневіра у перемогу. Зворушливо подає автор образи сміливців і відчайдухів, бо тільки пропущені через своє серце події, можуть зачепити іншу душу.
Автор-трудоголік через внутрішні пошуки, хвилювання і осмислення реальності через своїх героїв хоче достукатися до читача, хто візьме до рук цю книгу-реаліті сьогодення, щоб вихор почуттів викликав цей літературний твір у молоді і дорослих, досвідчених, «битих життям» і «жовторотих», адже діяння людини якнайкраще її характеризують.
Ми, читачі, повинні зрозуміти, що все, що написав і пише Олександр – заради нас із вами, заради утвердження правди і добра, як би пафосно це не звучало, але це істинно так.
Автор у своїх творах виступає насамперед учасником подій, а не простим спостерігачем, у вуста героїв вкладає свої думки і прагнення. Тематика творів письменника, як і його публікації, як журналіста свідчать, що перед нами людина, яка постійно живе з болем у серці, що спричиняє йому неправда, зрада, підступність. За зовнішньою, здавалась би, замкнутістю і небажанням публічності, ховається дуже тонка і ранима душа художника, що прагне тільки одного – людяності і добра на землі. У кожному літературному образі твору сконцентрована ідея розбудови незалежної, вільної держави, гідної українців – волелюбної, красивої, талановитої нації, адже у романі присутні представники різних соціальних верств і всі вони за цю ідею, як один стоять у боротьбі із зажерливими олігархами та політиками.
Волонтери, побратими по духу – євромайданівці, полонені військові, солдати, їхнє життя і непрості думи, їхні мрії близькі автору, а теми, які він підіймає у творах – актуальні, злободенні, животрепетні для кожної мислячої людини.
Як бачимо, літературна творчість О.Виговського стала його полем бою за державність України і волю її люду.
Тетяна Біла.